Безвідповідальність високопосадовців залишила Україну без новітніх протитуберкульозних ліків

"Українці проти туберкульозу" спонукали чиновників від медицини до дій. 

Незалежне журналістське розслідування Ігоря Горбасенка, члена Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД 

До членів Національної ради.

Шановні колеги!

Раніше я  поінформував Вас про направлення мною запиту на отримання інформації до шановного Віце-прем’єр – міністра України П.В. Розенка щодо заходів по забезпеченню України новітніми протитуберкульозними ліками – бедаквіліном і деламанідом, без яких Україна однозначно полишена можливості виконати цілі, поставлені ВООЗ по подоланню епідемії туберкульозу (додається); 

а також про заходи, які вжив і вживає Кабінет Міністрів і особисто шановний Віце-прем’єр – міністра України П.В. Розенко для вирішення цієї надважливої  проблеми для десятка тисяч громадян України, які кожного року  отримують «свіжий» діагноз «Туберкульоз».

Шановні колеги! Мої запити я неспроста підписував і підписую як приватна особа. Так я хочу підкреслити, що аналогічні питання має право ставити будь-який громадянин України, і для цього не треба бути членами рад та інших структур.

І хоча тема запиту, яка стосується національної безпеки і має державну вагу, входить в сферу компетенції Павла Валерійовича, відповідь по суті питання я не отримав.

Точніше, мій запит до Віце-прем'єра не дійшов, де -юре, звичайно. Його дбайливо спрямував Секретаріат Кабміну до Міністерства охорони здоров’я, пославшись на внутрішній нормативний акт. Особисто відповідати Віце-прем’єр – міністр зобов'язаний тільки на запити і звернення Народних депутатів України.

А спонукав мене на вжиття цього засобу отримання інформації той факт, що шановний Павло Валерійович як головуючий на засіданні Національної ради 5 жовтня 2017 року,  поставив на голосування цього консультативно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів,  з цієї надважливої для України теми,  формулювання,  яке виключає з боку Національної ради будь-яку конструктивну дію, пораду чи рекомендацію Кабінетові Міністрів України.  «Взяти до відома» не можна вважати конструктивною рекомендацією Уряду України.

І я  як представник громадської організації, яка вже 17 років займається проблемою туберкульозу в Україні,  і як член Національної ради, який поставив зазначене питання, нажаль не отримав від головуючого Віце-прем’єр-міністра ані розуміння надважливості прийняття рішучих дій, ані підтримки у постановці питання, ані реалістичної оцінки діяльності органу – Державної установи «"Центр громадського здоров'я України Міністерства охорони здоров'я України"», який відповідно до Положення про цю державну установу уповноважений від  Міністерства охорони здоров’я України (Витяг з Наказу МОЗ України від 13.04.2016р. №357) виконувати  одне із основних завдань:  «Зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення лікарських засобів та виробів медичного призначення згідно з вимогами законодавства».

Тобто офіційно відповідальність за створення унікальної ситуації щодо відсутності бедаквіліну і деламаміду в умовах вибухового поширення резистентних форм туберкульозу не побажав взяти на себе ніхто – ані Центр громадського здоров’я, ані Мінздрав, ані Уряд України.

 У зв’язку із відсутністю відповіді по суті від Кабінету Міністрів , постало перше питання: А які обсяг і міра відповідальності Віце-Прем’єр-міністра України?

Відповідно до статті 43 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»,  Віце-Прем’єр-міністр України П.В. Розенко згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень:

1) забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, виконання інших покладених на Кабінет Міністрів України завдань і повноважень у відповідних напрямах діяльності;

(В даному випадку, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2016 р. № 296  «Про визначення питань, що належать до компетенції Першого віце-прем’єр-міністра України та віце-прем’єр-міністрів України»   до компетенції Віце-прем’єр-міністра України Розенка П.В. належать питання:

охорони здоров’я;

захисту населення від інфекційних хвороб;

протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;

епідеміологічного нагляду (спостереження);

обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу;

санітарного та епідемічного благополуччя населення;

санаторно-курортного лікування;

будівництва, ремонту (реконструкції) закладів охорони здоров’я;

контролю якості та безпеки лікарських засобів, зокрема медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки і виробів медичного призначення.)

За рішенням Кабінету Міністрів України здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, що утворюються Кабінетом Міністрів України;

(В даному випадку здійснює керівництво Національною радою з питань протидії туберкульозу і ВІЛ-інфекції/СНІДу)

Тоді постає друге питання: а як реалізує свою компетенцію, тобто свої важливі державні повноваження шановний Віце-Прем’єр-міністр України П.В. Розенко щодо підвідомчих уповноважених органів державної влади? Як шановний Павло Валерійович конкретно займається їх повсякденним спрямуванням и координацією, чи документально обумовлена його особиста відповідальність в цій роботі?

Чи є той самий конкретизуючий нормативний акт Кабміну, або це робиться шановним Віце-Прем’єр-міністром «на свій розсуд»?

Для отримання інформації щодо цього питання був направлений на адресу Кабінету Міністрів України мій другий запит від 02.11.17 року (додається).

Відповідь отримана від Секретаріату Кабінету Міністрів України (вих. № 17-17/3439 від 13 листопада 1917 року) надає вичерпну інформацію (додається). Це посилання на § 9 Регламента Кабінету Міністрів України:

« § 9. Здійснення повноважень членами Кабінету Міністрів

3. Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, здійснюючи надані законом повноваження, проводять за рішенням Кабінету Міністрів або за дорученням Прем'єр-міністра наради за участю керівників центральних органів виконавчої влади, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голів місцевих держадміністрацій, а також робочі зустрічі та консультації із зазначеними особами, надсилають їм офіційні листи.»

 Також заслуговує уваги § 81.

§ 81. Спрямування і координація

1. Кабінет Міністрів відповідно до Конституції та законів України спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

2. Спрямування і координація діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюються Кабінетом Міністрів шляхом видання відповідних актів та прийняття протокольних рішень з окремих питань за результатами їх обговорення на засіданні Кабінету Міністрів.

Чи можна наведений документ розуміти дослівно таким чином, що  якщо не було обговорення на засіданні Кабміну, рішення Кабміну, доручення Прем’єр-міністра, то можна заплющити око і особисто триматися подалі від проблем?

І саме на питання, а що зроблено шановним Віце-прем’єр-міністром в рамках його компетенції і повноважень від Кабінету Міністрів задля забезпечення зазначеними препаратами, відповіді на інформаційний запит до нього я так не отримав.

Отже, відповідно до отриманої від Кабінету Міністрів України інформації, документа, який би регламентував і конкретизував компетенцію,  права та обов’язки Віце-Прем’єр –міністра, його особисту відповідальність  у сфері повсякденного моніторінгу стану справ діяльності уповноваженого органу державної влади, в даному випадку,  Міністерства охорони здоров’я, (так би мовити, дорожної карти спрямування і координації) не існує.

До речі, це стосується всього інституту Віце-прем’єр-міністрів.

У прикладі із Віце-прем’єр-міністром-Міністром - Міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ  Г.Г. Зубком ситуація ще веселіша. Дійсно, як кажуть, для того, щоб зрозуміти ситуацію, треба довести її до абсурду. Г. Зубко як Віце прем’єр – міністр сам себе як міністра спрямовує і координує, і сам на собі випробовує свою Віце-прем’єрську компетенцію, сам себе моніторить. До речі, він же  спрямовує і координує і  Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, яка, за публікаціями у ЗМІ,  закриває очі на численні незаконні забудови.

Якщо так, то за відсутністю нормуючого документу Кабінету Міністрів,   країна має інститут «смотрящіх» на найвищому урядовому рівні. Той самий інститут «смотрящіх» про свою рішучу боротьбу із  яким нещодавно висловився Президент України Петро Олексійович Порошенко. Інститут «смотрящіх»,  зі своїм розумінням кожним з них поточних цілей, пріоритетів, спонукальних мотивів, стимулів і своєї персональної відповідальності.  У це не хочеться вірити.

У будь-якому випадку це заслуговує подальшої уваги з боку громадськості.

Як  І робота Кабміну щодо вирішення питань міжнародного порядку із закупівлі новітніх бедаквіліна, деламаніда, а також необхідних супутніх препаратів, які не виробляються і не закуповуються Україною, та які життєво важливі для подолання епідемії туберкульозу.

За відсутністю конструктивних відповідей від Кабінету Міністрів України по суті піднятих питань національної безпеки в сфері боротьби із туберкульозом виникає нагальна потреба звернутися до керівників парламентських фракцій Верховної Ради України і народних депутатів України з проханням надати допомогу в вирішенні цього питання, в тому числі направити відповідні звернення і запити на адресу шановного Віце-Прем’єр-міністра України Павла Валерійовича Розенка і Кабінету Міністрів України.

Відносно подальшого перебігу вирішення зазначеного питання щодо забезпечення регіонів України  в необхідних обсягах бедаквіліном і деламанідом маю інформувати як членів Национальной заради, так и громадянське суспільство України, в першу чергу  - хворих на туберкульоз – після отримання відповіді від Віце-прем’єр –міністра П.В.Розенка і Міністерства охорони здоров’я  по суті піднятого питання.

Р.S. Також залишається відкритим питання забезпечення регіонів України препаратами для попередження і виявлення туберкульозу у дітей -  вакциною БЦЖ і рекомбінантним туберкуліном.

До речі, досі, тобто на 20.11.2017 року,  затвердженого Віце – прем’єр-міністром протоколу засідання Національної ради  від 05.10. 2017 року члени Національної ради не отримали.

З повагою, Ігор Горбасенко.

ДОДАТКИ

ІНФОРМАЦІЯ 

члена Національної ради І. Горбасенка щодо стану забезпечення регіонів України протитуберкульозними препаратами (до п. 4 проекту Рішення засідання Національної ради 05.10.2017 р.)

Із тріади захворювань, якими опікується Глобальний Фонд по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією, на перше місце у чорному переліку найвбивчих інфекційних хвороб людства вийшов туберкульоз із 1,2 мільйона смертей, друге місце отримав ВІЛ/СНІД, від якого померли приблизно мільйон осіб, на третьому місці - малярія з 719 тисячами її жертв.

 Ці цифри озвучила у своєму щорічному звіті Всесвітня Організація Охорони Здоров’я.

Такий стан речей у світі викликаний стрімким зростанням резистентних форм туберкульозу, стійких до традиційних існуючих ліків. Саме тому провідні фармацевтичні компанії за світової фінансової підтримки приступили до розробки і випуску новітніх протитуберкульозних препаратів, здатних перемогти недугу. Серед них – ефективні бедаквілін і деламанід.

Україна входить в четвірку країн у світі із найвищим тягарем туберкульозу.

Вибухове зростання резистентних форм туберкульозу в країні сьогодні є відвертим викликом національній безпеці України.

В Україні у людей, у яких вперше діагностований туберкульоз, а таких близько 33 тисяч на рік, чверть має його резистентну до ліків форму, і така ситуація повторюється з року в рік.

Якщо брати в абсолютних числах, то кількість людей в Україні , які мають таку форму, складає близько 14 тисяч, а близько 7 тисяч потребують застосування новітніх протитуберкульозних засобів.

Один такий бактеріовиділювач на протязі року може заразити стійкою до ліків, в більшості невиліковною зараз формою туберкульозу до 150 пересічних громадян.

Якщо лікувати без застосування новітніх протитуберкульозних препаратів, наприклад, бедаквіліну, то позитивний результат лікування складає близько 40%. Із 60%, що залишились, із негативним результатом лікування, 20% помирає, 20% покидають лікування з різних причин, в основному з-за важкої переносимості лікування, і 20% просто не має позитивних результатів лікування.

Всі вони є джерелом зараження для населення, тобто для нас з вами. 7-10 тисяч хворих можуть заразити протягом року 100 – 150 тисяч громадян України.

В результаті країна має величезний, постійно зростаючий резервуар стійкої до ліків форми туберкульозу, завдяки якому Україна однозначно полишена можливості виконати цілі, поставлені ВООЗ по подоланню епідемії туберкульозу.

Хоча в світі позитивні результати лікування досягають 80 відсотків і більше.

Також зростає навантаження на державний бюджет України. Якщо один курс традиційного, чутливого до дії ліків туберкульозу коштує приблизно 1000 гривень, то один курс лікування стійких форм туберкульозу (без використання нових препаратів) обходиться державі від 30 до 150 тисяч гривень в залежності від профілю стійкості. Це не кажучи про навантаження на пенсійний фонд для виплати пенсій визнаним інвалідами людям.

Спасінням для життя та здоров’я українців є застосування новітніх протитуберкульозних препаратів.

Проте Україна є єдиною країною в світі серед країн з високим тягарем туберкульозу, яка не закуповує ані бедаквіліну, ані деламаніду, прирікаючи на неминучу смерть зростаючу багатотисячну кількість громадян України.

Щорічно від туберкульозу помирає близько 10 тисяч українців.

Для того, щоб правильно застосовувати, наприклад, бедаквілін, обов’язково потрібні супутні препарати, так звана група посилення дії, - клофазамін, і із групи карбопінемів – мерапінем, інипінем.

Щодо першого - його взагалі нема в країні, він тривалий час не був зареєстрований, і, за нашими даними, його нещодавно зареєстрували.

Щодо карбопінемів – то ліки цієї групи не закупаються, можливі закупки з наступного року.

ПРОВІДНІ ПРИЧИНИ НЕЕФЕКТИВНОГО ЛІКУВАННЯ.

Щодо бедаквіліну, цієї на даний час останньої надії хворих, – його поставки блокуються за нормами міжнародного права, зважаючи на те, що виробник – фірма Johnson’s & Johnson’s, передала ліцензію на його виробництво Російській Федерації. На даний час бедаквіліну завезено в Україну аж на 200 хворих, і то завдяки проекту CHALLENGE TB для клінічних випробувань, хоча потреба складає не менше 7 тисяч курсів. І то на потреби згідно проекту виключно пацієнтам Київської, Миколаївської та Харківської областей.

Хворі правдами і неправдами за свій кошт (1650 - 1800 - 2000 доларів США), самостійно завозять цей препарат із країн Європи, Російської федерації, таке інше, спасаючи своє життя. Це стосується і супутніх протитуберкульозних ліків.

Деламанід, виробництва однієї із Японських фармацевтичних компаній, в Україну не завозиться зовсім, хоча по ньому немає політичних перешкод.

Навіть із порівняльного аналізу обсягу і змісту доповіді Державної установи «Центр громадського здоров'я» видно, що Центр, якому доручено від імені держави планування і забезпечення поставок препаратів для лікування туберкульозу, не приділяє цьому питанню уваги, адекватної епідемічній ситуації в країні.

Щодо забезпечення новітніми протитуберкульозними препаратами, Державний центр, попри відсутність зусиль по закупівлі готових препаратів деламаніду і бедаквіліну, мав би звернути пильну увагу і сконцентруватись на питанні державної реєстрації субстанцій для них.

Річ у тому, що згідно міжнародного права, всі ліки, на які зареєстровані субстанції, дозволяють використовуватись як аптечна форма. Яка має можливість готуватися у вигляді таблеток чи розчинів, і має термін використання 1 місяць. Це був би попередній варіант виходу із тяжкого становища - при наявності підготовленої нормативної бази.

З поля уваги Центру, як це видно із наданої на засідання інформації, також випало питання забезпечення попередження і виявлення дитячого туберкульозу.

-       Вакцини БЦЖ, єдиного методу первинної профілактики туберкульозу, в Україні немає. Батьки для вакцинації своїх дітей вимушені привозити вакцину «у кишенях».

-       Єдиним методом скринінгового виявлення туберкульозу у дітей є туберкулінодіагностика.

-       В свій час в Україні був накоплений цінний досвід заміни класичного туберкуліну, у якому неминуче є домішки, на рекомбінантний туберкулін, по визначенню чистий, який дає точність визначення захворювання до 90%. Ці препарати також не завозяться в Україну.

Такі дії, чи бездіяльність Державної установи «Центр громадського здоров'я» суперечать політиці керівництва МОЗ України, яку активно підтримують громадські організації протитуберкульозного напрямку, щодо туберкульозу.

Слід обов’язково підкреслити, що в.о. Міністра Уляна Супрун особисто приділяла і приділяє багато уваги питанню діагностики туберкульозу у дітей, його первинної профілактики, та іншим питанням боротьби із туберкульозом.

Проте Центр, якому держава поставила зобов’язання і делегувала відповідні повноваження, не спромігся реалізувати наміри керівництва МОЗ України.

Дотичним наслідком такої діяльності Центру є очевидна для населення дезавуація ствердження, що в країні всі необхідні протитуберкульозні препарати взагалі є, і, тим більше, безоплатні.

Подальші ствердження сприймаються як брехня на державному рівні.

Маємо інформацію, що хворі на туберкульоз, в першу чергу з числа невиліковних, переведених в паліативну групу, а також члени сімей, розглядають тему судового позову конкретно до осіб, які керують  Державною установою «Центр громадського здоров'я» в останні роки,  за статтями Кримінального Кодексу України, а саме:

- за статтею 137 – неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей;

- за статтею 367, частина 2 - службова недбалість, що причинила тяжкі наслідки.

Розглядається також необхідність виплати моральної та матеріальної шкоди за втрачене здоров’я та життя близьких.

Тому вважаємо, що діяльність (бездіяльність) «в штатному режимі» Державної установи «Центр громадського здоров'я» щодо забезпечення протитуберкульозними препаратами не відповідає генеральному курсу МОЗ України по збереженню громадського здоров’я українців, та вступає в протиріччя з інтересами національної безпеки України.

Доповідь Центру не можна просто брати до відома, тому що це буде виглядати як глумління та зневага до приречених на смерть від ТБ українців.

І подальше замовчування проблеми є нічим іншим, як введенням в оману керівництва МОЗ, уряду України, населення і, головне, хворих на туберкульоз громадян.

Слід вважати, що саме така діяльність Центру складає основну перепону для успішного втілення амбулаторної моделі лікування туберкульозу, яка просувається ВООЗ і складає наріжний аспект реформи, що започаткована керівництвом МОЗ України, і яку підтримують протитуберкульозні громадські організації, в боротьбі із туберкульозом,

На останок слід звернути увагу на те, що інформація Державної установи «Центр громадського здоров'я» навіть у назві не відповідає тематиці п. 4 порядку денного «Щодо стану забезпечення регіонів України протитуберкульозними та АРВ-препаратами для ЗПТ», і не надає жодної інформації з життєво важливих питань, які викладені вище, щодо забезпечення протитуберкульозними препаратами. Не акцентовані недоліки, не надані пропозиції з термінами виконання, не викладений стан забезпечення по кожному регіону України. Проте в проект протокольного рішення протиснута за подання Центру пропозиція взагалі зняти з розгляду Національною радою питання, а точніше, проблему забезпечення регіонів України протитуберкульозними препаратами, яку в багатьох випадках можна вважати рукотворною.

Виходячи із викладеного,

ПРОПОНУЄТЬСЯ НАСТУПНА РЕДАКЦІЯ П.4 ПРОЕКТУ РІШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ:

1. Роботу Державної установи «Центр громадського здоров'я» по забезпеченню протитуберкульозними препаратами визнати незадовільною.

2. Центру вжити термінових заходів щодо:

-   вирішення питання стримання єпідемії резистентного туберкульозу, попередження зараження населення України його невиліковними в даний час формами, ліквідації перепон для реального втілення амбулаторної моделі лікування туберкульозу шляхом організації забезпечення новітніми протитуберкульозними препаратами в потрібній для країни кількості, в тому числі за оприлюдненою в цій інформації пропозицією про державну реєстрацію і закупівлю субстанцій для бедаквіліну і деламаніду, а також забезпечення необхідними супутніми препаратами.

3. Терміново вирішити питання щодо забезпечення дитячого контингенту населення України засобами туберкулінодіагностики і вакциною БЦЖ в необхідній кількості.

Зобов’язати Державну установу «Центр громадського здоров'я» доводити до членів Національної ради детальну, по кожному регіону України, інформацію про стан забезпечення регіонів України протитуберкульозними ліками в електронному режимі щомісячно - до 30 числа кожного місяця.

Член Національної Ради

 

І. Горбасенко.

Перший запит до Кабінету Міністрів України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Віце-прем’єр-міністру України  Розенку П.В.

від Горбасенка Ігоря Михайловича

Шановний Павло Валерійовичу!

Із тріади захворювань, якими опікується Глобальний Фонд по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом і малярією, на перше місце у чорному переліку найвбивчих інфекційних хвороб людства вийшов туберкульоз із 1,2 мільйона смертей, друге місце отримав ВІЛ/СНІД, від якого померли приблизно мільйон осіб, на третьому місці - малярія з 719 тисячами її жертв.

Спасінням для життя та здоров’я українців є застосування новітніх протитуберкульозних препаратів.

Проте Україна є єдиною країною в світі серед країн з високим тягарем туберкульозу, яка не закуповує ані бедаквіліну, ані деламаніду, прирікаючи на неминучу смерть зростаючу багатотисячну кількість громадян України. Щорічно в Україні помирає від туберкульозу близько 10 тисяч громадян.

Крім того, обов’язково потрібні супутні препарати, так звана група посилення дії, - клофазамін, і із групи карбопінемів – мерапінем, інипінем та інші супутні препарати.

На протязі декількох років це питання в Україні не вирішується.

Забезпечення  зазначеними препаратами є ключовим фактором подолання епідемії туберкульозу, в першу чергу його резистентних до ліків форм, в Україні в дійсний час.

З урахуванням викладеного, закономірно вважати, що час безрезультатних розмов на цю тему, нагадувань та відтермінувань прийняття рішень вже вийшов.

Тому переконливо прошу Вас, шановний Павло Валерійовичу, надати на мою адресу інформацію, яка становить великий суспільний інтерес, в першу чергу для українців, хворих на туберкульоз, а саме:

1.дата (рік, місяць) юридичної передачі до Російської Федерації ліцензії на виробництво бедаквіліну та деламаніду;

2. Копії документів, що підтверджують заходи (в тому числі щодо міжнародних перемовин) відповідних уповноважених органів державної влади України, по роботі на випередження дій Російської Федерації - задля унеможливлення блокування поставок зазначених протитуберкульозних препаратів в Україну;

3. Копії документів, які підтверджують системну роботу уповноважених органів охорони здоров’я щодо закупівлі цих препаратів (листи, протоколи засідань, таке інше) за 2015-2017 роки;

4. Копії документів, щодо організації роботи по забезпеченню регіонів України препаратами:, а саме:

-відповідні доручення Віце-прем’єр – міністра України;

-відповідні доручення міністра Охорони Здоров’я;

- протоколи засідань робочих груп з цього питання, утворених за відповідним наказом;

- протоколи нарад у Віце-прем’єр – міністра України і міністра Охорони Здоров’я з цього питання;

- витяги із протоколів засідань РНБО, колегії міністерства, якщо на них розглядались зазначені питання;

-  план (програма) роботи по вирішенню питання забезпечення бедаквіліном та деламанідом, супутніми препаратами;

- розрахунок кількості хворих, що потребують лікування цими препаратами на 2017-2018 роки, у країні в цілому та по кожному регіону окремо;

- розрахунок бюджетних коштів, необхідних для закупівлі цих та супутніх препаратів;

- матеріали щодо поточних результатів роботи в цьому напрямку;

- терміни початку забезпечення і повного забезпечення препаратами;

Прошу засвідчити належним чином зазначені вище копії документів.

Додаток: інформаційне звернення організації «Лікарі без кордонів» під час 48-ї Всесвітньої конференції Спілки з боротьби із туберкульозом і захворюваннями легень,  учасники якої зібрались у Гвадалахарі (Мексика) зі всього світу.

З повагою,  Ігор Горбасенко.

Перша відповідь Кабінету Міністрів України

Другий запит до Кабінету Міністрів України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Голові Секретаріату Кабінету Міністрів України

Від Горбасенка Ігоря Михайловича

До компетенції Віце-прем’єр-міністра України Розенка П.В., зокрема,  належать питання (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/296-2016-%D0%BF):

• охорони здоров’я;
• захисту населення від інфекційних хвороб;
• протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням;
• епідеміологічного нагляду (спостереження);
• обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу;
• санітарного та епідемічного благополуччя населення;
• санаторно-курортного лікування;
• будівництва, ремонту (реконструкції) закладів охорони здоров’я;
• контролю якості та безпеки лікарських засобів, зокрема медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки і виробів медичного призначення;
• захисту прав та інтересів дітей, сімей, жінок;

У зв’язку із зазначеним, прошу надати наступну інформацію:
1. Витяг із документу Кабінету Міністрів України, яким встановлений повний перелік питань, що належать до компетенції Віце-прем’єр-міністра України Розенка П.В.
2. Копію документу Кабінету Міністрів України, який регламентує спосіб, засоби, шляхи реалізації повноважень, прав та обов’язків Віце-Прем’єр – міністра України Розенка П.В. щодо питань, які належать до його компетенції. 

Р.S. В доповнення  та розширення змісту,  викладеного у листі Секретаріату Кабінету Міністрів України № 17-17/3307 від 27.10.2017 року, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу забезпечує виконання набагато ширшого кола завдань у сфері охорони здоров’я, ніж функції Національного координатора з виконання програм Глобального Фонду.
Основними завданнями ради під головуванням  Віце-Прем’єр – міністра України є п’ять конкретних завдань, викладених у п. 3 Положення про неї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 926.

З повагою, Ігор Горбасенко.

Друга відповідь Кабінету Міністрів України

FacebookMySpaceTwitterDiggDeliciousStumbleuponGoogle BookmarksRedditNewsvineTechnoratiLinkedinMixxRSS FeedPinterest