У 2003 році Фундація „Громадський Рух „Українці проти туберкульозу” провела велику попередню роботу щодо ініціювання парламентських слухань “Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання”, які було проведено 19 травня 2003 року.
Громадський Рух згуртував цією метою усі небайдужі до здоров’я нації сили, в результаті чого були ініційовані листи – звернення на адресу профільного комітету від ряду галузевих профспілок, народних депутатів, фракцій парламенту.
Одночасно Фундація проаналізувала стан протитуберкульозної роботи в Україні та підготувала логічно обґрунтовану групу чітких і конкретних пропозицій, і в першу чергу, до зміни нормативної бази з даного питання, запропонувавши струнку систему фінансування, планування та контролю протитуберкульозної роботи.
Ці ініціативи знайшли позитивний відгук як у народних депутатів, партій та комітетів, так і у фтизіатричної громадськості на З’їзді фтизіатрів і пульмонологів України 26 травня 2003 року.
5 червня 2003 року за №06-4/3-382 Профільним комітетом для узгодження був направлений Верховній Раді проект Постанови Верховної Ради України „Про рекомендації парламентських слухань на тему: “Епідемія туберкульозу в Україні та шляхи її подолання”.
І хоча у проект Постанови увійшли не всі запропоновані Фундацією пропозиції, що не дозволило, на наш погляд, реалізувати запропоновану ефективну навіть в умовах скороченого фінансування систему забезпечення, планування та контролю протитуберкульозної роботи у країні, Громадський Рух «Українці проти туберкульозу» продовжує при підтримці ряду Народних депутатів України наполегливу роботу щодо вдосконалення законодавчої бази, що впливає на боротьбу з туберкульозом.
Найсуттєвіші з них: по-перше, чіткий зв’язок між Національною програмою боротьби з туберкульозом і Державним бюджетом України, які зараз ніяк документально, бюджетними документами не пов’язані. Саме тому, на наш погляд, і не спрацьовує Національна програма, а епідемія туберкульозу шириться далі.
По–друге, це ефективне поточне управління Національною програмою, контроль за її виконанням з боку більш ніж 35 державних організацій, що її виконують. Ці складові у дійсний час відсутні з-за відсутності ефективного надвідомчого органу управління та контролю виконання Національної програми.
По–третє, затвердження Національної програми згідно з Конституцією України і статусом Національної – Верховною Радою.
В-четвертих, введення в Національну програму статей щодо підвищення соціального статусу та захищеності працівників фтизіатричної галузі.