19 листопада 2020 року в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулася прес-конференція на тему «Перспективи України: інфекційна епідемія, що дихає в потилицю коронавірусу – ТУБЕРКУЛЬОЗ».
Організатори:
– БО «Фундація «Громадський рух «Українці проти туберкульозу»;
– Експертна спільнота пацієнтів України;
– Всеукраїнська асоціація людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ»;
– Всеукраїнська Коаліція організацій «Зупинимо туберкульоз разом»;
Питання, обговорені в ході прес-конференції:
Драматична заява ВООЗ: необхідні термінові дії та фінансування у боротьбі з туберкульозом, інакше головні цілі по подоланню туберкульозу не будуть досягнуті;
– Тривожні висновки Рахункової палати: протидія туберкульозу в Україні неефективна…;
– Пацієнтські протитуберкульозні організації: нова сторінка страждань пацієнтів, хворих на туберкульоз, в умовах медичної реформи та пандемії COVID-19, що далі?;
– Дитяча захворюваність і смертність від туберкульозу – найвірніший міжнародний індикатор, що в змозі перекреслити загальну статистику на ТБ.
– Державна політика протидії туберкульозу потребує реформ. Розроблена неурядовими експертами Концепція міжвідомчої та міжсекторальної підтримки переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини направлена Президенту України, Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України. Громадські організації вимагають її впровадження на національному рівні.
– Створення Дитячого фонду боротьби з туберкульозом.
Спікери:
- Віталій Руденко, голова Правління БО «Українці проти туберкульозу»,
- Юлія Сенько, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник відділу хіміорезистентного туберкульозу ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України», лікар – фтизіатр.
- Ігор Горбасенко, голова Правління ГО «Експертна спільнота пацієнтів України»
- Сергій Борткевич, співголова Коаліції організацій «Зупинимо туберкульоз разом».
- Олена Федоровська, заступник голови Правління Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ»,
Контактна особа: Віталій Руденко
тел: (044) 242-23-29, e-mail: stoptb@ukr.net , https://www.stoptb.org.ua/
Для довідки:
- Прогрес проти туберкульозу «в зоні ризику»: ВООЗ
До пандемії COVID-19 багато країн покращували свої показники у сфері боротьби з туберкульозом, але у ВООЗ вважають, що цьогоріч у зв’язку з коронакризою вони не покращаться, боротьба проти туберкульозу опиняється під загрозою
Про це повідомляється на сайті ООН. https://news.un.org/en/story/2020/10/1075352
Так, відповідно до інформації ВООЗ, у 2019 році 1,4 мільйона людей померли від хвороб, пов’язаних з туберкульозом. З 10 мільйонів осіб, які заразилися цією інфекцією за звітний період, у 3 мільйонів випадків діагноз або не був поставлений, або про нього не повідомили владі.
Відзначається, що в більш небезпечній ситуації опинилися пацієнти зі стійкою до антибіотиків формою туберкульозу. Їх кількість збільшилася за рік на 465 тисяч і лише 40% зі знову заражених отримують лікування. Зниження показників спостерігається й у сфері профілактики туберкульозу.
“Як і раніше, не всі мають рівний доступ до своєчасної діагностики та ефективного лікування туберкульозу. Необхідно докласти більше зусиль, щоб домогтися цілей, поставлених на 2022 рік”, – заявив глава ВООЗ Тедрос Адханом Гебреісус.
Повідомляється, що, за підрахунками ВООЗ, у 2018-2019 роках лікування від туберкульозу отримували 14 млн осіб – це третина від показників, яких вирішено домогтися за 5 років – з 2018 до 2022 року. За той же час близько 6,3 млн осіб отримали доступ до профілактичних програм – до 2022 р. їх число повинно становити 30 мільйонів.
Та однією з ключових проблем у цій сфері продовжує бути фінансування. Зокрема, цього року на боротьбу з інфекцією в глобальному масштабі було виділено 6,5 мільярда доларів, хоча з Політичної декларації з туберкульозу, прийнятої главами держав, випливало, що сума повинна скласти вдвічі більше – 13 мільярдів доларів
Окрім того, пандемія та пов’язані з нею перебої в роботі медичних служб завадили збирати і обробляти статистику захворюваності. Так, за перше півріччя 2020 року в трьох країнах з найбільшою кількістю хворих на туберкульоз – Індії, Індонезії і Філіппінах – число нових випадків у порівнянні з аналогічним періодом минулого року знизилося на третину.
У ВООЗ попереджають, що подібні прогалини в діагностиці можуть призвести до різкого зростання смертності від цієї хвороби.
- Рахункова палата України: протидія туберкульозу в Україні вкрай неефективна.
Попри зниження захворюваності на туберкульоз епідемія в Україні не подолана. Протидія хворобі протягом останніх років була неефективною. Таких висновків Рахункова палата дійшла за підсумками аудиту ефективності виконання заходів з протидії захворюванню на туберкульоз. Відповідальний за його проведення – член Рахункової палати Василь Невідомий.
Як зазначається у звіті, впродовж останніх років спостерігається зменшення темпів захворювання на туберкульоз (з 67,6 випадків у 2016 році до 60,1 випадків на 100 тис. населення у 2019-му). Так, зменшилася кількість випадків чутливого до лікування та мультирезистентного (стійкого до двох препаратів) туберкульозу. Проте збільшилася частка хворих на туберкульоз з розширеною резистентністю (стійкого до більшості препаратів).
Рахункова палата звертає увагу, що рівень захворюваності, як і 25 років тому, перевищує епідемічний поріг (50 випадків на 100 тис. населення). При цьому, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 25% випадків захворювання на туберкульоз не виявляється. Це сприяє подальшому його поширенню.
Минулого року найвищі показники були в Одеській (138,5 випадків на 100 тис. населення), Дніпропетровській (79,1), Херсонській (77,9), Кіровоградській (75,3), Запорізькій (71,7) та Київській (71,3) областях.
Разом з тим зменшується смертність від туберкульозу. Торік вона становила 8,7 випадків при 9,5 випадків на 100 тис. населення у 2016-му.
Вищий орган аудиту звертає увагу на необхідність переглянути державну політику з протидії туберкульозу в Україні.
За висновками Рахункової палати, інформування населення щодо протидії захворюванню було неналежним. Це стало однією з причин низької ефективності лікування, стигматизації і дискримінації хворих, недостатньої мотивації до своєчасної діагностики та лікування.
Неналежною була також профілактика захворюваності. Так, МОЗ не володіє інформацією про результати обов’язкових профілактичних медоглядів на туберкульоз серед груп ризику та осіб, сфера діяльності яких може призвести до його поширення. Рівень виявлення хвороби під час таких оглядів, за даними обл(міськ)держадміністрацій, склав лише 0,2% від кількості обстежених осіб. Водночас в межах реформування закладів первинної медичної допомоги МОЗ не визначив алгоритму їх дій для попередження розвитку цього захворювання.
Аудит засвідчив малий обсяг обстежень контактних осіб з хворими на туберкульоз. У 2018–2019 роках в Україні такий показник становив 1,4–1,6 контактів. У той же час ВООЗ рекомендує обстежувати 5–6 контактів на 1 випадок захворювання. Лікуванням охоплено відповідно 84 і 80% цієї категорії осіб за рекомендованого ВООЗ показника 100%.
Показники успішності лікування, визначені ВООЗ, в Україні не досягнуті. Як приклад, ефективність лікування пацієнтів з чутливим до медичних препаратів туберкульозом, які розпочали його у 2016–2018 роках, складала 73% – 74%, рекомендований показник – 85%. Основні причини низької ефективності – невдале або перерване лікування та смерть хворих на туберкульоз від супутніх захворювань.
Разом з тим медико-соціальний супровід (підтримка пацієнта для недопущення переривання лікування) суттєво покращував ефективність лікування. Однак аудитори вказують на недосконалі критерії відбору пацієнтів для такого супроводу.
Як засвідчив аудит, МОЗ та «Центр громадського здоров’я» протягом 2018–2019 років не здійснили перехід від донорського фінансування програм з протидії туберкульозу до фінансування їх коштами держбюджету.
Отже, існують ризики неналежного фінансування боротьби із захворюванням в подальшому, якщо обсяг безповоротної допомоги Глобального фонду буде зменшуватися. У 2018–2020 роках на протидію туберкульозу фонд надав $55,6 мільйонів. При цьому МОЗ не моніторило використання допомоги.
За висновком аудиторів, МОЗ та «Центр громадського здоров’я» не мають інформації про загальний обсяг коштів, використаних протягом 2018–2019 на протидію туберкульозу. Установи також належно не моніторили забезпеченість потреби регіонів України в засобах для діагностики та лікування хвороби.
Як наслідок, через закінчення терміну придатності ліки від туберкульозу, закуплені коштом Глобального фонду на 20,9 млн грн та державного бюджету – на 1,7 млн грн, не були використані. Окрім того, існує ризик невикористання ліків ще на 52,8 млн грн до завершення терміну придатності, придбаних за бюджетні кошти.
Кількість протитуберкульозних закладів у межах їх реформування протягом 2018–2019 років зменшилася з 169 до 137, а ліжковий фонд скоротився на 3371 ліжко (16%). У 2020 році планується скорочення ще 3254 ліжок (29%).
Нова модель фінансування за надані медичні послуги створює ризики закриття протитуберкульозних закладів у зв’язку з недостатністю коштів місцевих бюджетів на їх утримання. А це може обмежити доступ хворих до медичної допомоги та погіршити епідемічну ситуацію в країні.
Рахункова палата зазначає, що без зміни існуючих підходів до протидії захворюванню на туберкульоз неможливо досягнути цільових показників Глобальної стратегії ВООЗ «Покласти край туберкульозу» на 2016–2035 роки. Йдеться про зменшення рівня захворюваності нижче 10 випадків на 100 тис. населення, зменшення кількості смертей від туберкульозу на 95% і зниження показника захворюваності на 90% в порівнянні з 2015 роком.
Рахункова палата України – https://rp.gov.ua/PressCenter/News/?id=938
- Державна політика протидії туберкульозу потребує реформ. Міжвідомча та міжсекторальна підтримка переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини. Досвід впровадження в регіонах України та пропозиції до впровадження на Національному рівні.
Епідемію туберкульозу в Україні оголошено в 1995 році. Відтоді минуло 25 років, але не тільки не досягнуто до епідемічного рівня захворюваності, а й за усіма епідемічними показниками ситуація значно погіршилася. Так, за період, що минув від початку епідемії, населення України скоротилося на майже 6 млн. чоловік, в той же час суттєво погіршився показник, що вказує на кількість хворих на туберкульоз, що припадає на загальну кількість населення. Якщо у 1995 році 1 особа, що захворіла на туберкульоз, припадала на 2104 особи при загальній чисельності населення у 51,7 млн. чоловік, то у 2018 році цей показник погіршився на 343 пункти і становив 1 хворий на 1761 особу при загальній чисельності населення у 37,5 млн. чоловік.
За результатами аудиту ефективності виконання заходів з протидії захворюванню на туберкульоз, проведеного Рахунковою палатою у 2020 році, був зроблений висновок щодо того, що державна політика, сформована Міністерством охорони здоров’я України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, не забезпечує ефективної відповіді на епідемію туберкульозу в Україні, а отже, підлягає суттєвому перегляду.
ВООЗ вважає туберкульоз найбільш небезпечною хворобою серед усіх інфекційних і паразитарних хвороб. Для того, щоб зупинити епідемію туберкульозу, буде потрібно подальше розширення масштабів і рівня охоплення заходами лікування і профілактики туберкульозу, розробка систем і політики для створення сприятливих умов і поділу відповідальності; а також активна розробка і використання нових засобів лікування та профілактики туберкульозу на основі цілеспрямованих наукових досліджень та інновацій. Про це заявила ВООЗ на своїй 67-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, яка відбулася в Женеві в травні 2014 року. Нова світова стратегія протидії епідемії туберкульозу до 2035 року передбачає конкретні дії в тісній взаємодії з усіма заінтересованими сторонами і за участю місцевих громад.
Але туберкульоз не лише інфекційна, а й соціально-небезпечна хвороба. Це означає, що її чинники мають політичні, соціальні, економічні, культурні тощо коріння, а наслідки негативно впливають на стан здоров’я і якість життя населення, несуть в собі загрозу економіці і національній безпеці нашої держави.
Надзвичайно високий рівень поширеності туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб в Україні зумовлений наявністю тут низки соціально-економічних проблем – факторів ризику та окремих верств населення – так званих груп ризику захворювання, які утворилися в суспільстві внаслідок не вирішення зазначених проблем впродовж тривалого часу. До таких проблем слід віднести занепад промислового та сільськогосподарського виробництва, зубожіння, неякісне і незбалансоване харчування та незадовільні життєво-побутові умови значних прошарків населення, масове безробіття та внутрішню і неконтрольовану зовнішню міграцію, криміналізацію суспільства та величезну кількість людей, які знаходяться під вартою, занепад системи соціального захисту та забезпечення, соціальну дезадаптованість, вживання алкоголю та наркотичних речовин, наявність шкідливих виробництв та небезпечних професій, занепад системи охорони здоров‘я, низький культурний та освітній рівень значних верств населення та ряд інших. Із упевненістю можна говорити, що в суспільстві утворився значний, причому досі не облікований та не контрольований державою прошарок населення, самий спосіб життя якого свідчить про те, що ці люди можуть хворіти на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби. До них, зокрема, можна віднести: осіб, які знаходяться за межею бідності, бездомних, наркозалежних, ВІЛ-інфікованих, осіб, які знаходяться під вартою або звільнилися із місць позбавлення волі, алкоголіків, осіб без певного роду занять, безробітних, представників ромського етносу, робітників шкідливих виробництв, незаконних мігрантів та деяких інших. Але робота із виявлення, визначення чисельності та профілактика серед груп ризику захворювання на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби в Україні практично не здійснюється. До так званих груп ризику включаються ті категорії населення, які легше обстежити. Щороку в Україні існує великий прошарок населення, який не обстежується на туберкульоз протягом 10 років і більше. Сьогодні в полі зору держави та місцевих органів самоврядування знаходиться лише незначна кількість соціальних груп, які віднесені до категорії підвищеного рівня захворювання. Це призводить до низького рівня уваги медичних працівників і закладів до проблеми туберкульозу в суспільстві в цілому, не стимулює їх до уваги стосовно туберкульозу в інших суспільних середовищах.
Фактори ризику безпосередньо впливають на виникнення, формування та стан груп ризику, що забезпечує постійне відновлення нових випадків захворювання на туберкульоз. Тому туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби, в першу чергу – проблема політична та соціально-економічна.
Згідно експертних оцінок ВООЗ, аналіз питомого впливу кожної окремої групи факторів ризику на здоров’я населення доводить, що визначальну роль у формуванні системи здоров’я відіграє спосіб життя, на який припадає більше ніж 50,0%, в той час, як медичним факторам тут належить менше 10,0%.
Отже, з огляду на питому вагу ризикових факторів, що впливають на формування і розвиток соціально небезпечних хвороб, таких як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, наркоманія, вірусні гепатити керівний вплив на заходи протидії їх поширенню з боку державної системи охорони здоров’я видається вкрай обмеженим та може здійснюватися виключно у межах відповідно до покладених на цю галузь функцій, а саме в частині організації надання медичної допомоги (медичне обстеження, консультування, лікування) особам, які постраждали від соціально небезпечних хвороб.
За розрахунками ВООЗ, в Україні щороку своєчасно не виявляється близько 23,0% випадків захворювання на туберкульоз, що сприяє подальшому поширенню туберкульозу серед населення. Навіть якщо вважати дані ВООЗ лише оціночними, то і половини своєчасно невиявлених випадків захворювання на туберкульоз на кожні 100 тис. населення цілком достатньо для створення в масштабах країни величезного джерела інфекції, невідомого охороні здоров’я та є потенційною небезпекою виникнення важких і часом невиліковних форм захворювання. Україна посідає друге місце в Європейському регіоні за рівнем захворюваності на туберкульоз та входить до п’ятірки країн світу з найвищим тягарем мультирезистентного туберкульозу.
Державна політика протидії захворюванню на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби в Україні. Державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби традиційно реалізовується в Україні шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері боротьби із туберкульозом та іншими соціально небезпечними інфекційними хворобами, є Міністерство охорони здоров‘я України, а на місцях – відповідні місцеві органи управління галуззю охорони здоров‘я. Але сьогодні проблема туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД, вірусних гепатитів вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів їх поширення серед населення України. Принцип галузевого управління складним соціальним об’єктом, якими є епідемії туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб, зокрема суто медичний підхід до аналізу епідеміологічних показників перешкоджає своєчасному прогнозуванню перспектив розвитку цих епідемій та розробці відповідного плану національної міжвідомчої протидії їх викликам, внаслідок чого епідемії туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб залишаються надзвичайно загрозливими не тільки для життя та здоров‘я наших громадян, а, за великим рахунком, надає підстави вважати цю ситуацію, як загрозу національній безпеці української держави, становить перешкоду на шляху до міжнародної інтеграції України.
Через відсутність чіткого усвідомлення причин та рівня поширеності епідемій основний потік фінансування відповідних заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемій, а не на профілактику і попередження, що, в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемій та низької ефективності використання коштів, спрямованих на їх подолання.
Довідково: Так, за свідченням Звіту Рахункової палати про результати аудиту ефективності виконання заходів з протидії захворюванню на туберкульозу, проведеного в 2020 році, МОЗ і ДУ «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» не володіють інформацією щодо загального обсягу коштів, використаних у 2018–2019 роках на протидію захворюванню на туберкульоз. За висновками Громадської експертизи діяльності Міністерства охорони здоров’я України щодо виконання ним Закону України «Про виконання програм Глобального фонду для боротьби із СНІД, туберкульозом та малярією в Україні» від 21 червня 2012 року № 4999-VI, проведеної ГО «Експертна спільнота пацієнтів України у січні – квітні 2020 року, МОЗ України впродовж 2012 – 2019 років не здійснював належний моніторинг виконання програм за кошти Глобального фонду, внаслідок чого не проводився облік та контроль планування та ефективності подальшого використання коштів програм Глобального фонду в державних цільових програмах у сфері протидії і профілактики ВІЛ/СНІД та туберкульозу та не корегувалися заявки, які подаються Україною на отримання фінансування програм за кошти Глобального фонду із потребами державних цільових програм, не координувався оптимальний обсяг видатків за кошти державного бюджету, кошти місцевих бюджетів та кошти міжнародної фінансової допомоги, внаслідок чого ці кошти використовуються неефективно. https://www.prostir.ua/?news=hromadska-ekspertyza-mozu-schodo-zakonu-pro-vykonannya-prohram-hlobalnoho-fondu-dlya-borotby-iz-snid-tuberkulozom-ta-malyarijeyu-v-ukrajini
Тому на порядку денному – системний перегляд підходів до їх розробки та шляхів впровадження зокрема та до політики протидії захворюванню на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби в цілому. Ось чому державна та відповідні місцеві політики протидії захворюванню на туберкульоз та інші соціально небезпечні інфекційні хвороби не можуть бути успішними, якщо спрямовані на долання викликів туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемій туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекційних хвороб.
Довідково. В Україні тривалий час відсутня національна програма протидії захворюванню на туберкульоз, яка мала бути розроблена на виконання рекомендації Рахункової палати за результатами попереднього аудиту щодо протидії захворюванню на туберкульоз, проведеного у 2017 році. Кабінетом Міністрів України було підготовлено проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії туберкульозу на 2018–2021 роки», зареєстрований у Верховній Раді України у січні 2019 року. Проте, Національна рада з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІД прийняла рішення про відмову від формату загальнодержавної цільової соціальної програми та надала рекомендації МОЗ розробити нормативно-правовий акт «Про основні засади (стратегії) державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та вірусних гепатитів В і С на період до 2030 року», внаслідок чого відповідний законопроект було відкликано у серпні 2019 року. Натомість розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.11.2019 № 1415-р було схвалено «Державну стратегію у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року».
Однак, у порушення вказаного розпорядження, трирічні плани заходів щодо виконання цієї стратегії не були розроблені МОЗ України (або профільним міністерством) спільно з центральними органами виконавчої влади, обласними та Київською міською держадміністраціями. У зв’язку із цим не було розпочато впровадження реальних заходів щодо досягнення її мети – подолання епідемії туберкульозу як глобальної загрози громадському здоров’ю та благополуччю населення, зменшення рівня захворюваності, інвалідизації та смертності шляхом створення та функціонування ефективних, інноваційних, гнучких систем надання якісних і доступних послуг профілактики, діагностики, лікування, догляду та підтримки, що базуються на правах та потребах людини і пацієнта.
Більше – на сайті – https://www.stoptb.org.ua/2020/11/17/mizhvidomcha-ta-mizhsektoralna-vzayemodiya-u-borotbi-z-tuberkulozom/
- Дитяча захворюваність і смертність від ТБ – найвірніший міжнародний індикатор, що в змозі перекреслити загальну статистику на ТБ
Україна належить до 18 країн світу з найбільшим тягарем туберкульозу. Із 53 країн Європейського регіону ВООЗ за захворюваністю наша країна займає 4-5 місце серед дорослих і 5 місце – серед дітей, причому зазначений розрахунковий показник у 4,5 рази перевищує офіційний середньо-український.
Це свідчить про колосальне недовиявлення хворих на туберкульоз як дорослих, так і дітей. За прогнозами ВООЗ та ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського, Національної академії медичних наук України» (2020), Україну очікує значне погіршення ситуації щодо туберкульозу, пов’язане з пандемією короно вірусної інфекції.
У 2017 році ВООЗ запропонувала звернути увагу на туберкульоз у дітей, оскільки в країнах з високим тягарем туберкульозу інфікування мікобактеріями туберкульозу відбувається ще у дитинстві, тому слід здійснювати контроль за латентною туберкульозною інфекцією. Адже діти є індикатором розповсюдженості туберкульозу серед популяції. Навіть при значному скороченні профілактичних оглядів на туберкульоз в Україні захворюваність дітей в останні роки не зменшується. В той же в Україні відсутня робоча група з питань дитячого ТБ, відсутня будь яка нормативна база щодо ТБ у дітей, безпідставно скорочені посади дитячих фтизіатрів в областях та практично ліквідовані дитячі стаціонарні відділення та спеціалізовані санаторії. На разі амбулаторне лікування дітей, як і дорослих, у більшості випадків носить не контрольований характер.
Сімейний лікар, на якого на разі покладаються значні обов‘язки фтизіатрів, не в змозі здійснювати весь комплекс заходів щодо ведення хворих і груп ризику (виявлення, моніторинг амбулаторного лікування хворих, обстеження і лікування осіб з контакту з хворим, з латентною туберкульозною інфекцією, залишковими змінами тощо). Такий підхід значно знижує якість надання протитуберкульозної допомоги.
Тотальний перехід на амбулаторну модель лікування і фактичне закриття більшості дитячих туберкульозних стаціонарів загрожує багатьма негативними наслідками (відсутність контрольованого лікування, ризик прогресування процесу, розвиток резистентності й збільшення джерел туберкульозної інфекції тощо).
Важливим заходом є не закриття стаціонарів, а оптимізація ліжкового фонду спеціалізованих стаціонарів та санаторіїв для хворих дітей, а саме: створення сприятливих умов для їх перебування, контрольованого лікування, повноцінного харчування, дотримання режиму відпочинку, інфекційного контролю, навчання (в більшості родин немає можливості дотримання вищевказаних умов, тому необхідний дуже ретельний індивідуальний підхід до амбулаторного лікування дітей лише за умови наявності в родині осіб, які будуть постійно (цілодобово) перебувати з дитиною та повноцінно здійснювати комплекс вищезазначених заходів протягом всього часу амбулаторного лікування). Більшість дітей з ТБ належить до соціально уразливих сімей і отримувати вказану допомогу протягом багатьох місяців амбулаторно в них не має можливості. При госпіталізації слід враховувати соціальні фактори ризику в сім‘ї, в т.ч. матеріальний стан.
Заходи по ранньому виявленню ТБ в Україні активно скасовуються, хоча добре відомо, що за медичними, медико-біологічними та соціальними факторами ризику більша частина дитячого населення України відноситься до групи ризику захворювання на ТБ.
Скорочення скринінгового обстеження дітей на ТБ в останні роки вже призвело до погіршення структури клінічних форм туберкульозу у дітей в бік тяжких, розповсюджених форм з бактеріовиділенням (I категорія) та зменшення хворих з обмеженими формами без бактеріовиділення (III категорія), значного недовиявлення хворих і дітей груп ризику з латентною туберкульозною інфекцією, що доведено за результатами наукових досліджень НІФП.
Опитування, яке зараз рекомендоване замість туберкулінодіагностики, як метод скринінгового обстеження, більше ніж у 50 % хворих на ТБ дітей не ефективне, оскільки вони не мають скарг, а діти з латентною туберкульозною інфекцією, взагалі, на мають скарг. Єдиним об‘єктивним методом скринінгового обстеження залишається імунологічне тестування, яке дозволяє виявити інфікування мікобактеріями ТБ. Існують науково обґрунтовані підходи щодо впровадження сучасних інноваційних методів скринінгової імунодіагностики, опрацьовані як в світі, так і в Україні.
- Щодо персональної відповідальності посадовців МОЗ та ЦГЗ України за неефективну роботу у протидії туберкульозу в Україні
Прем’єр-міністру України ШМИГАЛЮ Д. А.
Копія: Голові Національного агентства України з питань державної служби АЛЮШИНІЙ Н.О.
Висловлюємо Вам свою повагу та звертаємось з наступним
21.09.2020 Рахунковою палатою України опубліковано Аудит ефективності протидії туберкульозу в Україні. Вищий орган аудиту звертає увагу на необхідність переглянути державну політику з протидії туберкульозу в Україні.
Як засвідчив аудит, МОЗ та «Центр громадського здоров’я» протягом 2018–2019 років не здійснили перехід від донорського фінансування програм з протидії туберкульозу до фінансування їх коштами держбюджету.
За висновком аудиторів, МОЗ та «Центр громадського здоров’я» не мають інформації про загальний обсяг коштів, використаних протягом 2018–2019 на протидію туберкульозу. Установи також належно не моніторили забезпеченість потреб регіонів України в засобах для діагностики та лікування хвороби.
Як наслідок, через закінчення терміну придатності ліки від туберкульозу, закуплені коштом Глобального фонду на 20,9 млн грн та державного бюджету – на 1,7 млн грн, не були використані. Окрім того, існує ризик невикористання ліків ще на 52,8 млн грн до завершення терміну придатності, придбаних за бюджетні кошти.
В цьому Аудиті зазначено, що «Протидія туберкульозу в Україні неефективна, що не сприяє подоланню епідемії».
Просимо Вас дати доручення Національному агентству України з питань державної служби провести оцінювання результатів службової діяльності посадовців МОЗ України та ЦГЗ МОЗ України, які останні три роки займають відповідні державні посади та безпосередньо у своїй роботі відповідають за напрямок протидії туберкульозу в Україні.
Додаток: Аудит ефективності протидії туберкульозу в Україні, проведений Рахунковою палатою України.
БО «Українці проти туберкульозу»