Квітка надії

0
68

24 березня 2005 року світова громадськість відзначає 123 роки із дня відкриття збудника туберкульозу.

У цей день, 23 роки тому, 24 березня 1982 р. під егідою ООН уперше був проведений Всесвітній День боротьби з туберкульозом.

 З тих пір цей день щорічно відзначається в усьому світі, залучаючи увагу до проблеми, що торкнулася мільйонів людей на всіх континентах.

Туберкульоз супроводжував людство протягом усього його існування, невблаганно пожинаючи жнива, особливо рясні в часи воєн і соціальних потрясінь.

Так, наприклад, під час Франко – Пруської війни 1870-1871 р. Франція втратила на фронті 40 тисяч чоловік, а в цей час у тилу туберкульоз викошував щорічно по 160 тисяч французів.

За час Першої світової війни 1914 – 1918 р. Російська імперія втратила на фронтах убитими 1,7 млн. солдатів і офіцерів, і за ці ж роки туберкульоз умертвив 2 млн. мирних жителів.

«Якщо небезпеку хвороби визначити кількістю жертв, то туберкульоз залишить далеко позаду навіть такі найстрашніші інфекційні хвороби, як холера і чума» – ці слова першовідкривача збудника туберкульозу Роберта Коха, сказані більше ста років тому, у 1882 році, на жаль для наших сучасників, залишаються справедливими й у третім тисячоріччі.

Туберкульоз як і раніше несе в могили більше людей, ніж всі інші інфекційні і паразитарні хвороби, разом узяті.

Зараз, у ХХІ столітті, на планеті Земля від туберкульозу щороку вмирає 2,5-3 млн. чоловік, занедужують щорічно 7-10 млн. чоловік, а число хворих туберкульозом досягло 50-60 млн. чоловік.

Не в силах позбутися від грізного ворога, людство настільки звикло з невідворотним сусідством туберкульозу, що ця близькість знайшла своє відображення в найвідоміших літературних і музичних творах.

Композитори Д. Верді і Д. Пуччіні принесли в жертву туберкульозу головних героїнь своїх опер «Травіата» і «Богема». Людство звиклося. Але не примирилося.

ХХ століття з його відкриттями у галузі мікробіології, розвитком ідей гуманізму, нагромадило, нарешті, сили для перелому в поглядах на виліковність туберкульозу – саме тому, що завжди знаходилися люди, готові встати на шляху недуги.

Їхнє подвижництво було тим більше самовід даним, чим небезпечнішою була сама хвороба. Усвідомлюючи реальну небезпеку для здоров’я і життя, далеко не кожний з лікарів вибирав своїм покликанням боротьбу з туберкульозом.

Ті, що обирали цю долю, найчастіше у важкій соціальній обстановці і стислих матеріальних умовах з гідністю і багатотерпінням виконували свій лікарський і людський обов ? язок.

Прославили Україну видатні вітчизняні фтизіатри академік Теофіл Гавриілович Яновський, професор Станіслав Адольфович Кшановський, відомі фтизіатри професори Олександр Самойлович Мамалат, Микола Степанович Пилипчук, Борис Петрович Ященко, Григорій Гаврилович Горовенко, Іван Мусийович Сліпуха.

Знаменитий Микола Михайлович Амосов починав свій славетний шлях в Інституті туберкульозу і грудної хірургії як хірург-фтизіатр.

Продовжують їхню справу наші сучасники – академік Ю.И.Фещенко, професори В.М. Мельник, В.П. Костроміна, В.М. Петренко, Б.В. Норейко, В.П. Мельник, Е.П. Шимко і багато-багато інших.

В умовах епідемії туберкульозу, з 1995 року оголошеної в Україні, (зараз на обліку в тубдиспансерах країни знаходиться більш ніж 650 тисяч чоловік, занедужує щорічно більш 30 тисяч, умирає ж щорічно понад 10 тисяч наших з вами співвітчизників). Медики-фтизіатри зо дня у день добровільно йдуть у самий епіцентр епідемічної бурі – до страждаючих хворих. І незважаючи на те, що професійна захворюваність туберкульозом у фтизіатрів за останні 10 років збільшилася у 20 разів, завдяки їхній самовідданості фтизіатрія залишається дієздатною і тримає оборону, зберігаючи надію на наступ.

Це їхніми зусиллями живе і формує шановану за кордоном вітчизняну школу вчених інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Т.Г. Яновського, ведуть навчальну і наукову працю факультети трьох академій післядипломної освіти лікарів, шістнадцять кафедр при медичних інститутах, проводиться лікування вже захворілих і профілактика здорових.

І хоч струмочок бажаючих майже обмілів, студенти медвузів усе-таки продовжують вибирати відверто непрестижну спеціалізацію фтизіатра – на все своє життя.

У черзі невідкладних справ держава далеко не завжди приділяла увагу тим, хто без повноцінної державної підтримки першим виходить на бій з туберкульозом.

Матеріальне забезпечення галузі – першочергова і найважливіша задача держави. Однак не може бути зайвою проста данина поваги держави і народу до людей у білих халатах.

Яке слово писати з великої літери – туберкульоз чи фтизіатрія -вирішувати нам. І зараз.

Громадський рух “Українці проти туберкульозу” пропонує затвердити, як це прийнято у світі, емблему вітчизняної фтизіатрії – національний символ боротьби з туберкульозом.

У Росії, наприклад, це біла ромашка. До речі, вперше день боротьби з туберкульозом – День Білої Ромашки – був проведений у Росії в 1911 році.

Нехай у нашій країні цим символом стане відома кожному з дитинства блакитна квітка з золотою серцевиною, ніжна і тендітна, як людське здоров’я, що однією своєю назвою нагадує про дбайливе відношення до життя – незабудка, квітка надії.